Східний Донбас

Про подвиги бійців батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, який півроку тому створив сотник Євромайдану підполковник ЗСУ Сергій Мельничук, почула уже вся Україна. За час новітньої вітчизняної війни бійці підрозділу вели бойові дії за північні та центральні райони Луганщини, знешкодивши не одне терористичне угруповання. На жаль, на війні не обійшлося без серйозних втрат. Від початку проведення антитерористичної операції та за час так званого перемир’я, загинуло більше сотні «айдарівців». Зараз батальйон дислокується в одній з «найгарячіших» точок Донбасу – у місті Щастя. Наразі основним завданням бійців є утримання мосту через Сіверський Донець та Луганської ТЕС, яка є стратегічним об’єктом для цього регіону. Мені вдалося зустрітися із двома добровольцями «Айдару»: мером супутника Луганська – міста Олександрівськ Миколою Грековим та депутатом Львівської обласної ради Ігорем Грещуком, котрі прибули до Львова аби відтранспортувати у зону бойових дій автомобіль, подарований меценатом.

Бійці перебували у доброму гуморі й зізналися, що готові виконувати будь-які поставлені завдання, зокрема, відбивати атаки ворога та йти у наступ, як тільки в Україні закінчиться так зване перемир’я.
Персона Миколи Грекова викликала у мене неабияку зацікавленість. Уродженець Лутугинського району, що на Луганщині, уже не перший рік у політиці. Раніше він був депутатом Артемівського району та Луганської міської ради. А у 2010 році обраний мером міста Олександрівськ. Після того, як міський голова звернувся до всіх мерів України з пропозицією виступити під час відзначення дня місцевого самоврядування під Адміністрацією президента України та Верховною радою України з пропозицією вимагати виконання прав мерів міст, на нього почали фальсифікувати справи та складати протоколи про корупцію. Проти Миколи Грекова порушили кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень. Відтак упродовж трьох місяців його утримували у в’язниці.

Ще у липні 2014 року, коли сепаратисти намагалися змусити мерів визнати Луганську народну республіку, Микола Греков зібрав усіх голів міст області. Під час цього зібрання було прийнято рішення не визнавати ЛНР. А коли у Луганську почали займатися мародерством, вбивати та грабувати людей, він прийняв рішення взяти у руки зброю. За якийсь час політик вступив у лави військової частини 0624 батальйону територіальної оборони «Айдар».
Нині Олександрівськ, який перебуває під контролем сепаратистів, знаходиться у скрутному становищі. У місті немає водозабезпечення та світла, не працюють державні установи, а люди не отримують жодних виплат. Натомість, у місті Щастя, яке розташоване на відстані 26 кілометрів від Олександрівська, ситуація залишається контрольованою: працюють дитячі садки та школи, триває мирне життя. А після прийняття Верховною радою України закону «Про адміністративно-територіальне перепідпорядкування», у місті відновилося фінансування всіх державних установ, місцеві жителі почали отримувати пенсії та зарплати.

– У Луганську та Олександрівську є чимало людей, які донині підтримують сепаратистів, – зазначає Микола Греков. – Багато жителів нашої області вже розчарувалися в ЛНР і вважають, що їх обманули. Проте, не слід забувати, що на воротах Бухенвальда було написано: «Кожному – своє!». Люди зробили свій вибір. Нехай за нього відповідають. Вчора вони ходили на референдуми та вибори, а нині вони хочуть отримувати українську пенсію. Якщо вони хочуть бути з Росією, нехай їдуть оформляти грошові виплати в Москву та Ростов-на-Дону.

За словами мера-добровольця, нині чимало тих посадовців, які раніше закликали до незаконних референдумів, фінансували ДНР і ЛНР, тепер допомагають українським військовим. Він вважає, що незабаром буде опубліковано прізвища цих зрадників, аби вони не знайшли місця і на території терористичної Луганської народної республіки й понесли відповідальність за свої дії.

– Усіх негідників, які мають стосунок до розвитку сепаратистського руху, зокрема, Кравченко, Пристюк, Добкін, слід відсторонити від виконання владних повноважень та посадити до в’язниці, – вважає мер Олександрівська. – Їх треба посадити у в’язницю за те, що вони принесли в Україну війну. Я хотів би, щоб посадовці Сполучених штатів Америки ввели санкції не лише проти чиновників найвищого рівня, а й заборонили цим негідникам виїжджати за межі України, заарештували їхні банківські рахунки та рахунки їхніх дітей, оскільки за цей час вони накрали дуже багато. За це сепаратисти повинні відповісти та повернути все державі. Ми звертаємося до сенатора Маккейна з проханням приїхати у Щастя і подивитися, що у нас відбувається.
А як доля привела до батальйону «Айдар» депутата Львівської обласної ради Ігоря Грещука? Коли політик почув, що луганчани, серед яких був і мер міста Олександрівськ Микола Греков, вступають до лав батальйону «Айдар», він вирішив боротися за Україну пліч-о-пліч із ними. У серпні командир підрозділу Сергій Мельничук зарахував його до лав батальйону.

– Упродовж кількох місяців служби мені доводилося працювати на блокпостах та охороняти громадський порядок у місті Щастя, – розповідає Ігор Грещук. – А ще ми виїжджали у ліси, розташовані поруч зі Щастям, й слідкували, аби під виглядом українських військових та «айдарівців» на нашу територію не пробиралися сепаратисти. У Сєвєродонецьку я брав безпосередню участь у затриманні заступника міністра охорони здоров’я Луганської народної республіки Малиша, історія з яким мала цікаве продовження. Двоє бійців батальйону доставили сепаратиста до Києва, де працівники СБУ затримали їх… за незаконне затримання людини, а представника ЛНР відпустили. Коли розібралися у ситуації, «айдарівців» звільнили, а підозрюваного заарештували. Однак, частину оперативної інформації було втрачено. Невдовзі ми затримали диверсантів – депутатів Луганської обласної ради, яких доставили на базу батальйону. Відтак комбат Сергій Мельничук вирішив особисто доставити їх до Києва, аби знову не виникло якихось неприємних казусів із бійцями. Не раз наші бійці брали у полон донських казаків та інших боойовиків, яких відтак обмінювали на бійців батальйону «Айдар» та української армії.

Утім, на жаль, за час ведення бойових дій імідж бойового підрозділу неодноразово намагалися очорнити. Якось близько сотні осіб із Луганська, на формі яких були нашивки батальйону, вийшовши за межі окупованих територій, почали здійснювати диверсійну роботу. Зловмисникам навіть вдалося убити кількох військових, які стояли на блокпостах. Траплялося, що під виглядом «айдарівців» хтось чинив мародерства у регіоні. Аби протидіяти злочинній діяльності під виглядом підрозділу, комбат Сергій Мельничук наказав загнати усі автомобілі батальйону на територію частини й замалювати усі написи з назвою «Айдар». Невдовзі було затримано чимало транспортних засобів із написами підрозділу, використовуючи які, мешканці Луганщини чинили злочинні дії.

За період дислокації у Щасті сили антитерористичної операції, серед яких були бійці «Айдару», зірвали спробу оточення міста бойовиками. А ще допомогли вийти з ворожої території (з Веселої гори) бійцям взводу охорони 3-го львівського територіального батальйону. Військовим вдалося витягнути живими 21 людину. На жаль, декілька бійців загинуло в оточенні ворога. В цей час командир батальйону перебував за 100 кілометрів від передової й навіть не намагався розшукувати свій підрозділ.
– Зараз у місті Щастя взагалі не діють жодні правоохоронні структури, – зазначає Ігор Грещук. – Тому нині бійці «Айдару» також виконують функцію правоохоронних органів. Добровольцям доводилося навіть затримувати злодіїв та грабіжників.

– А як ставиться до вас місцеве населення? – запитую.

– Місцеві жителі ставляться до нас по-різному. За один день менталітет цих людей не зміниш. Упродовж десятиліть на сході створювали імідж західної України, як якоїсь окремої території. Деякі люди схвально ставляться до нас, просячи нас не залишати їх сам на сам із ворогом. А інші в очі говорять: «Якби не ви, по нас би не стріляли!».
Мої співрозмовники вважають, що події, які зараз відбувається на території Донбасу, не можна вважати перемир’ям. Трапляється так, що обстріли в один та інший бік тривають чотири-п’ять шість годин, особливо у темний період доби. Ворог переважно обстрілює військових із мінометів. За три дні до поїздки Миколи Грекова та Ігоря Грещука до Львова, у бік Щастя було нанесено удари із гаубиці. Снаряд впав біля торгового центру «АТБ», який знаходиться на околиці міста. Вибуховою хвилею та осколками було вибито практично усі вікна в житловому корпусі ліцею. Внаслідок вибуху постраждало троє людей. А якось під час схожого обстрілу жертвами стало п’ятнадцятеро громадян.
Бійці «Айдару» неодноразово здійснювали скління вікон будинків і квартир ветеранів і пенсіонерів, які постраждали в результаті мінометного обстрілу бойовиків. А ще вони неодноразово сприяли у передачі гуманітарної допомоги місцевим жителям.

А хто ж нині допомагає військовим? Ігор Грещук розповів, що купував літні та зимові берци, форму, термобілизну, кевларові каски, бронежилети та все необхідне спорядження переважно за власні кошти. Чимало допомоги бійці «Айдару» отримали за сприянням своїх друзів-волонтерів. Міністерство оборони України надало їм лише автомати, гранати, «мухи». Хоча напередодні зими держава таки почала забезпечувати військових зимовою формою. А директор приватного підприємства Микола Климчук подарував батальйону «Айдар» уже третій автомобіль. Ці авто бійці використовують для швидкого пересування, передислокації та ведення бойових дій. Ще з весни військовим активно допомагає житель Луганська – волонтер Сергій Глотов. Він став одним із перших жителів Донбасу, які наважилися нині допомагати українській армії. У травні його оголосили у розшук в Луганську. Відтак він був змушений переїхати до Львова, де нині продовжує займатися волонтерською діяльністю.

– Сьогодні усім, у тому числі українській діаспорі, слід звернути увагу на те, що відбувається з фінансовою системою в Україні, – зазначає Ігор Грещук. – Нині в Україні триває рефінансування банків. Допомогу фінансово-кредитним установам надають у розмірах, яка є співрозмірною десяткам виділених сум для армії. Як правило, це гроші, які виділяють приватним структурам, нерідко з російським капіталом. А у цей час падає економіка. За це напевно треба спитати з працівників Національного банку України. Адже, їхню недолугу політику у військовий час можна порівняти з дезертирством. Треба звернути увагу й на професіоналізм Кабінету міністрів України, який би мав вести монетарну політику за державу, а не за приватні банки. Тому на мій погляд наші друзі з Америки та Канади мали б звертати на це увагу і при зустрічах розібратися з фінансовою системою країни. Адже, коли надходить фінансова допомога, вона повинна йти безпосередньо до людей, а не перевтілюватися у допомогу олігархам.

Якось під час короткого відрядження до Львова Ігор Грещук прибув на сесію обласної й продемонстрував депутатам якість форми «Дубок», в якій служать українські бійці. «Айдарівець» підпалив її сірником. Форма одразу спалахнула.
– Ця форма горить та плавиться, й фактично завдає більше шкоди, ніж користі, – зазначає політик-доброволець. – Я фактично показав депутатам, в якій формі горіли наші солдати під Іловайськом та Дмитрівкою.
Ігор Грещук неодноразово закликав весь депутатський корпус взяти в руки зброю й стати на оборону нашої держави. Депутати не раз кидали голослівні заяви про те, що на Львівщині сформується депутатський батальйон. Однак, ніхто із них не пішов воювати. А під час збору коштів для бійців батальйону «Айдар» у депутатів облради знайшлося лише… 650 гривень.

– Окупанта не треба було впускати на українську землю. На мою думку, події, які відбулися у Криму, є злочинними. Все це могло початися і завершитися на території автономної республіки. Недолугість керівництва державою привело Україну у стан, в якому вона знаходиться сьогодні. Тому в Криму було втрачено дуже багато техніки, яку нині використовують проти нас. Ми втратили дуже багато авіації, серед якої більше 30 одиниць літаків «МІГ». А голубі берети, які дислокувалися у Керчі, могли виконати всі завдання по зачистці території Криму. У мене є запитання до людей, які займалися керівництвом держави. Замість того, щоб вести країну до розвитку, вони її вели до розвалу. Кримське відділення національного банку втратило дуже багато коштів і золота, яке не було вивезено з цієї території. А де воно сьогодні? Чи не вивіз його хтось та не положив до своєї кишені? Я вважаю, що прийдуть до керівництва держави ті люди, які ці запитання зададуть та отримають на них відповіді, – додає наостанок нашої розмови Ігор Грещук.

Юрій СКОБАЛО,

фото автора

на фото: Ігор Грещук, Сергій Глотов та Микола Греков

читайте у 49 номері газети “Тиждень і люди” на 15 – 17 сторінці http://weekandpeople.com/wp-cont…/…/2014/12/112_2014_WEB.pdf
Наша довідка. Свою назву батальйон отримав на честь річки Айдар, на берегах якої відбувся перший бій формування. Упродовж півроку до його лав увійшли добровольці із Закарпаття, Львівщини, Чернігівщини, Луганщини, Волині, Харківщини, Криму, Києва, Івано-Франківська та Донецька.
Бійці брали активну участь у визволенні Щастя, під час звільнення якого було ліквідовано 58 бойовиків. За участі батальйону у червні 2014 року місто перейшло під повний контроль української влади.

У липні в районі селища Металіст Луганської області у замаскованому бункері бійцями батальйону було виявлено та затримано 18 терористів із спецпідрозділу «Дон», які охороняли військову частину. За декілька днів розвідники «Золотої роти Айдара» увійшли до міста Рубіжне та вступили в бій із сепаратистами, знищивши один з п’яти броньованих джипів.
Невдовзі бійцям батальйону поставили завдання деблокувати Луганський аеропорт. 21 липня пішим маршем та на легковиках бійці батальйону перерізали магістраль, зайняли оборону й, дочекавшись підходу мотострілків і танків, рушили далі на південь. Військовики обійшли зі сходу та відрізали від підтримки бойовиків з боку Донецька-Дебальцевого-Алчевська. Під час боїв було ліквідовано загін бандформування «Восток», який контролював селище та вів обстріл Луганська з поля місцевого стадіону «Шахтар». Упродовж 20-27 липня бійці батальйону звільнили п’ять населених пунктів, три автомагістралі й одну залізничну лінію.

У серпні, коли українські війська вже підійшли до Луганська, «айдарівці» дислокувалися у Новоаннівці та Лутугине. Однак, після спільних атак російської регулярної армії та бойовиків, вони були змушені відступити до міста Щастя.

На початку вересня частина роти батальйону «Айдар» з Волині потрапила у засідку. Це сталося на трасі між селом Металіст та містом Щастя. Бійці рухалися на вантажівці в напрямку населеного пункту Щастя. Оминувши поворот на село Цвітні Піски, невдовзі вони під’їхали до блок-посту, на якому майорів український прапор. Однак, бійці, які тут закріпилися, виявилися сепаратистами. Вони відкрили вогонь у бік наших співвітчизників. Частині «айдарівців» вдалося сховатися в «зеленці», а інші загинули. Один із поранених дістався до бійців 80-ої окремої аеромобільної бригади, які колоною йшли з Металіста та розповів їм про все, що трапилось. Десантники поспішили на допомогу «айдарівцам», влетіли на блок-пост та вступили в бій. Через дві години після бійні почалося оголошене перемир’я. Після трьох днів переговорів, бійці «Айдару» змогли забрати тіла 33 загиблих. На багатьох покійних було виявлено сліди знущань.

15 жовтня 2014 року частина «Золотої роти Айдару» на чолі з командиром Олександром Піскіжовим ( псевдонім “Італієць”) потрапила у засідку під час прориву на 32 блок пост. Під час важкого бою воїни завдали значних втрат ворогу, сили якого у кілька разів перевищувала чисельність групи «айдарівців». Внаслідок застосування крупнокаліберних кулеметів, мінометів та стрілецької зброї, частина бійців отримала тяжкі поранення. Під час нерівного бою загинув командир “Золотої роти” із побратимами, а декілька військових із важкими пораненнями потрапили у ворожий полон.