Східний Донбас

Дієва реклама від імідж-центру УПК

админ — Fri, 21 Aug 2015 07:52:06 GMT

Дієва реклама від імідж-центру УПК

Вам треба просунути торгівельну марку, товари, послуги, створити позитивний імідж потенційного кандидата в депутати, партії? Імідж-центр УПК – допоможе!

Пропонуємо послуги з написання і розміщення журналістських матеріалів без рекламних позначок, набридливих банерів! Лише текст, фото чи посилання на відео! Не дратуйте потенційних клієнтів!

Матеріали будуть поширені власною системою сайтів, розміщено в блогосфері, на дружніх ресурсах. Головне, вони зафіксуються найбільшими пошуковими системами світу і будуть доступні скрізь і завжди. Ваша реклама постійно працюватиме на Ваш імідж!

Пишіть sres@ukr.net тел. 067-157-8376

Досвідчені журналісти допоможуть написати потрібний матеріал. Можемо організувати резонансне розслідування, стати на захист структури, зберемо прес-конференцію…

Великий досвід журналістів і креативний підхід!

Імідж-центр УПК

Росіяни руйнують структуру своєї армії, щоб створити базу для нападу на Україну

админ — Thu, 13 Aug 2015 19:53:37 GMT

Філіп Карбер:
Росіяни руйнують структуру своєї армії, щоб створити базу для нападу на Україну

Станом на початок серпня, вони вже готові до бою. Тому зараз - дуже небезпечний час.

Американський військовий експерт Філіп Карбер радить Україні готуватися до нового масштабного наступу проросійських бойовиків на позиції сил АТО на сході країни вже найближчим часом. Про те, на підставі чого він робить такий прогноз та про свою оцінку рівня готовності Збройних сил України протистояти новим атакам експерт розповів в інтерв'ю кореспонтенту ТСН Наталці Пісні.

- Ви часто буваєте в Україні, яка мета цих поїздок?

- Насправді, я щойно повернувся звідти, це моя 15-та поїздка з березня 2014 року. Я їжджу, бо більше ніхто не їздить, тобто, я не говорю про посадовців, але насправді до України доїжджає дуже обмежена група осіб - американців з військовим досвідом, особливо, якщо йдеться про зону АТО і передову. Тому так, я їжджу і доволі часто, тому що комусь потрібно це робити, зрештою, писати всі ці доповіді і розповідати потім тут - і в Сенаті, і в Конгресі, що відбувається насправді (Філіп Карбер разом із генералом Веслі Кларком - автори кількох доповідей стосовно ситуації на сході України, які вони робили для Сенату та Конгресу США - авт.) Є ще кілька причин - Україна просить про військову допомогу, і я маю говорити про це і в Конгресі, і в Пентагоні, і в Білому домі. І про те, що саме потрібно, і про те, як використовується те, що у них є. І мені справді потрібно пояснювати, чому потрібно те чи це. Тобто, коли ти там і ти на власній шкірі відчуваєш життя українських військових, у яких немає протитанкової зброї, вони часто потрапляють під масовані артилерійські обстріли і в них все ще немає радарів. Тобто, після кожної поїздки я точно можу написати справжню доповідь. По-друге, у нас є Мінські угоди. І це була дуже важлива річ в той час, коли вона підписувалася, але є проблема з її виконанням, і хтось має говорити про те, чому її треба змінити і поправити. Третє: Сполучені Штати відрядили тренерів, щоб ті навчали українців, і цим займаються мої друзі.

- Де саме?

- Під Львовом (Яворівський полігон - авт.), у тренувальному центрі. І мої друзі страшенно щасливі, вони кажуть: "Ми і справді спершу хотіли показати і навчити їх тому, що знаємо самі. Але тут дивна річ: ми навчилися більшого у українців, ніж навчили їх. Вони досвідченіші, вони переживали такі обстріли, під які ми в житті не потрапляли. Вони постійно працюють під наглядом безпілотників, ми такого в житті не переживали. І проти них - вся найновіша російська зброя, це електронна війна, з якою в нас немає подібного досвіду". Насправді, Україні є чому вчити більше, ніж вчитися самій - в розрізі цього військового конфлікту. І саме за цей військовий досвід я дуже вдячний, бо мені є що розповісти людям, коли я повертаюся. І це того варте.

- І як там, у нас на війні?

- Я дуже вражений тими "малюками" на фронті, тими дітьми. Вони живуть в надзвичайно складних умовах, під постійними артилерійськими і мінними обстрілами, вони просто повторюються по кілька разів на день, ніхто не може передбачити, чи виживе він завтра або навіть сьогодні вночі. І те, що я можу бути поруч із ними - це найбільша честь у моєму житті. І ще я б хотів додати - я зустрічав чимало українських командирів - там, на фронті, і от що я можу сказати: вони круті. Вони відрізняються від нас, не всі однакові, але я дуже вражений ними. Під час останньої своєї поїздки я був зі спецпризначенцями з Лану (Широкий Лан, тренувальний полігон на Миколаївщині - авт.). Це були і морські піхотинці, і інші загони, і я можу сказати: вони - одні з найкращих в світі. Я зустрічав чимало українських командирів - там, на фронті, і от що я можу сказати: вони круті. Філіп Карбер

- А чому Ви так вважаєте?

- Вони вмотивовані, у них був рік навчань в умовах справжньої війни, це коштувало багатьох життів, і вони засвоїли урок і зараз вони - надзвичайні. І те, що найбільше мене захоплює, це те, як вони не просто дають собі раду з тією бідною зброєю, яка в них є, вони б'ються і роблять це надзвичайно добре. - Давайте так: яка саме зброя є у тієї бригади, з якою Ви були? - Це зброя радянських часів, таку вже й не випускають. БТРи їздять на керосині, вони спалахують, як смолоскипи, танки, які перебрали, підрихтували, підлатали - і так кілька разів. Артилеристи, які роблять кілька сотень пострілів щодня, що вже й гармати позношувалися. Але це – все, що в них є. Протитанкової ефективної зброї у них немає, тобто, тієї, що вразить броню російського танка. І в цьому випадку вибір невеликий - доводиться або користатися власною артилерією, або підпускати танки настільки близько, щоб вистрибувати за ними. Я бачив на навчаннях українців, які застрибували на танки, що рухалися. Тобто, вони в повному сенсі слова застрибували на них, щоб пошкодити двигун. І ти дивишся на це і думаєш: "Це божевілля!" Але це все, що вони можуть зробити.

- Ми з Вами обоє знаємо, який стан справ і з чим українська армія зустрічає добре озброєну російську армію. Як Ви вважаєте: слід чекати в серпні чергового нападу?

- Знаєте, минулого літа, якщо бути зовсім точним, це було 23 липня, на закритій сесії з комітетом Конгресу з питань озброєнь - вона тривала більше 3 годин - ми з генералом Кларком мали доповідь. І я прогнозував російський удар за місяць. І помилився на один день. Зараз вони координують і добре керують всім так званим корпусом армії і це зовсім не те перегрупування військ, яке зазвичай робиться, коли ти готуєшся до довгого перемир’я і того, що воно працюватиме. Філіп Карбер

- Іловайськ почався раніше.

- Так. А ще ми з Вами говорили минулої осені і я говорив про удар взимку - і він почався 17 грудня. Тому знаєте, якщо чесно, мені страшно робити прогнози. Це погіршує нашу з Україною карму. - Але зараз вже та ситуація, коли про такий розвиток подій говорить багато джерел.

- Маю погодитись: якщо Ви подивитеся на певні знаки, симптоми і показники. По-перше, оцініть те, що кажуть представники так званих сепаратистів, вони всі патякають про те, що слід чекати наступного удару. Наступний момент, на який слід зважати - Москва. Провідні військові експерти і аналітики, з відомими світу іменами, публічно пишуть про порушення Мінських угод і майбутній удар. - Давайте поіменно. Хто про це писав? - Дідько, я не згадаю, але читав про це кілька днів тому. І Росія змінює розстановку сил. Коли вони заходили минулого літа, то заходили так званими тактичними групами. Ще більше їх у різному складі зайшло на українську територію впродовж зимової атаки. Тепер вони змінюють структуру підрозділів і бригад, особливо, механізованих. Вони направляють Західний корпус військ, той, що між Донецьком і Маріуполем, найбільше сконцентрований під Волновахою і Північний корпус, між Донецьком і Луганськом, вбік Краматорська. Тобто, це перегрупування військ. Подивіться - всі, хто заправляє в так званих "військах ДНР", це росіяни - артилеристи, танкісти, спецпризначенці. Але піхота - це новобранці, це призовники і вони не дуже хочуть воювати. Філіп Карбер Далі: у них покращилася робота розвідки - та, яка працює на російській техніці та електроніці - вони посилили підрозділи важкою артилерії, тобто, зараз вони координують і добре керують всім так званим корпусом армії і це зовсім не те перегрупування військ, яке зазвичай робиться, коли ти готуєшся до довгого перемир'я і того, що воно працюватиме. Це те перегрупування військ, яке робиться, якщо ти збираєшся завдати великого і масованого удару.

- А чому серпень?

- Чому серпень - бо на це потрібен час, бо російські загони не настільки добре треновані і організовані, вони тільки краще озброєні. Впродовж останнього часу вони навчали та тренували піхоту. Подивіться - всі, хто заправляє в так званих "військах ДНР", це росіяни - артилеристи, танкісти, спецпризначенці. Але піхота - це новобранці, це призовники і вони не дуже хочуть воювати. Тому їх укріплюють спецназівцями і десантниками, іноді - відрядженими чеченцями. І з усього цього з'являється певний військовий, армійський феномен, бо в піхоту беруть ще й колишніх в'язнів, яким видають горілку та таблетки, і роблять із них гарматне м'ясо. Хочеш з в’язниці - підписуєш папірець, тиждень тренуєшся, далі - тебе відправляють у бій. Росіяни - за тобою, а українці - перед тобою.

Хиляєш горілки, заїдаєш таблеткою - і вперед до задоволень. Тіла в ряд - ось це справжнє божевілля. Філіп Карбер

- Ви їх на власні очі бачили?

- Я бачив речові докази, артефакти однієї з атак цих нещасних, їх ще називають "зомбі". Я бачив тіла після бою. І я багато говорив про це з українцями. Насправді, найбільше "зомбі" сконцентровано в Північному секторі. Я вперше зіткнувся з ними неподалік Дебальцевого. От де було безліч "зомбі". Це було ще під час зимового нападу. Тоді звільнили тисячі людей з колоній, одна з них - у Луганську, і це була перша спроба, я б сказав - перший "зомбопризов". Хочеш з в'язниці - підписуєш папірець, тиждень тренуєшся, далі - тебе відправляють у бій. Росіяни - за тобою, а українці - перед тобою. Хиляєш горілки, заїдаєш таблеткою - і вперед до задоволень. Тіла в ряд - ось це справжнє божевілля. Тому, насправді, українська піхота таких і називає "зомбі". Вони ходити від наркотиків не можуть, не те, що ховатися або захищатися від бронемашин. Але як на мене, це слабкість, а не сила російської армії. Бо "зомбі" ніяк не покращують і не роблять більш відповідальними російських новобранців-піхотинців. А це - 60 відсотків російської армії, оці призовники-новобранці. Інша велика слабкість, яка у них є - це те, звідки вони передислоковують частини. Під Донецьким аеропортом були морпіхи з Мурманська! Вони беруть артилеристів та піхоту з Сахаліну і Далекого Сходу! Це щось абсолютно неймовірне: 40 тактичних груп із усієї Росії! Вони фактично руйнують всю структуру армії, для того, щоб створити базу для нападу на Україну, і наповнюють її подекуди всіляким людським непотребом. Філіп Карбер

- Звідки Ви знаєте?

- О, у нас ціла мапа стосовно цього намальована, я Вам покажу. Це щось абсолютно неймовірне: 40 тактичних груп із усієї Росії! Вони фактично руйнують всю структуру армії, для того, щоб створити базу для нападу на Україну, і наповнюють її подекуди всіляким людським непотребом. Тобто, хорошу піхоту вони теж кидають на критичні напрямки для участі в важливих атаках, але в більшості беруть участь "зомбі". Тобто, це неймовірно цікаво за ними спостерігати. Вони зміцнюють військовий корпус фаховими військовими, тими, що керують і координують підрозділи, але самі підрозділи - це "зомбі". Звісно, це забирає кілька місяців, щоб зробити з новобранців і "зомбі" щось більш-менш організоване, щоб підготувати їх, щоб відпрацювати командну роботу. І це те, що відбувається просто зараз. Тобто, зараз, станом на початок серпня, вони вже готові до бою. І частини вже отримали нову зброю, важку артилерію. Тому зараз - дуже небезпечний час.

- Звідки чекати удару? Широкине? Маріуполь?

- Якби я знав - поїхав би туди і взявся за рушницю. Один із ключових моментів будь-якого хорошого військового плану - раптовість атаки там, де ти її не чекаєш.

Продовження інтерв'ю читайте найближчим часом. Спілкувалась кореспондент ТСН Наталка Пісня

Більше читайте тут:

http://tsn.ua/interview/rosiyani-ruynuyut-strukturu-svoyeyi-armiyi-schob-stvoriti-bazu-dlya-napadu-na-ukrayinu-468050.html

МІНА ВЖЕ "ТІКАЄ"

админ — Thu, 13 Aug 2015 19:52:34 GMT

МІНА ВЖЕ "ТІКАЄ"
... За три тижні - вибори депутатів місцевих рад. Протистояння у форматі: за/проти України. Можна було б сказати: стінка - на стінку, лава - на лаву!
На жаль "лава" проукраїнських сил - жиденький вінігрет. На прифронтовій Харківщині, навіть перед таким вирішальним моментом, в час, коли ворог вже в хаті, замість того, аби згуртувати всі демократичні і проукраїнські сили, лідерам харківської демократії закортіло активізувати діяльність з утворення "гражданского общества" (?!), поставивши вибори на другий план.
Гнівно "облічають" мера Харкова Г.Кернеса, але виставити проти нього єдиного кандидата не бажають.На цей час порошенківці, ще шукають гідного (повідомлення губернатора І.Райніна).
Твердо, як і личить свободівцю, йде І.Швайка.
Має намір міськдепутат А.Маринін.
Активно розпочав кампанію міськдеп А.Родзинський. Інтригують - екс-губернатор І.Балута (для активістів РУХу - прийнятна кандидатура), екс-заступник губернатора Ю.Сапронов (вчорашній регіонал), місцевий олігарх О.Давтян, який у ці дні терміново очолив міську організацію БПП.
Соціалісти натякають на І.Євтушенко, а "Самопоміч" філософствує про принципи підбору кандидата і обіцяє теж когось виставити.
Ще будуть, звичайно ж, і екзотичні кандидати. З утворенням єдиного списку кандидатів до рад всіх рівнів - так ж картина.
Деякі партії вже росписали округи і розмови про об"єднання їх тільки дратують. Та, як би і бажали об"єднання, накази центральних органів порушити не можуть. Соцопити (хоча і без них ситуація, як на ладоні) подають такі результати (я округляю): вчорашні регіонали - 25%, БПП, "Батьківщина", "Самопоміч" - 5-7%. Інші - в ауті.
Третина харків"ян підтримують "ЛНР", "ДНР"... Зважаючи на "майстерність" місцевої влади регіоналів у проведенні виборів, результат для проукраїнських сил і "гражданского общества" буде катастрофічний. Без перебільшення.
Отакий пердюмонокль станеться! Партвожді і лідери "гражданского общества" цього не усвідомлюють?. Перемога сьогоднішньої, тимчасово притихшої влади антиукраїнської, означатиме, І це головне, - її МОРАЛЬНУ ПЕРЕМОГУ ! Оновлений у законний, демократичний спосіб (не як у Лугандоні і Криму) мандат народної довіри - це козирний туз у грі з Києвом, Москвою, США і ЄС.
А коли таких "тузів" і "королів" набиреться на повноцінну "Новоросію" + , то Меркель і Оланд з Порошенко будуть спілкуватися виключно через клерків своїх канцелярій. Мінський процес якісно стане іншим, м"яко кажучи.
Що буде далі? Сценарії будуть наступні (їх обиратимуть в Кремлі):
1. Законно - капітальний. Дострокові вибори до Верховної Ради і Президента, які організаційно теж забезпечує та ж сама, "воспрянувшая духом" місцева влада(!) ... і вся Україна - у Володимира Володимировича (тоді, тільки так будемо називати Путіна);
2. Нетерпляче-гарячий. Сепаратизм радісно хлине з новою силою через відкриті шлюзи. "Переатестовані" місцеві ради на вимогу своїх виборців проведуть референдуми (формально незаконні, але воля народу - понад усе!) і оголосять свої землі "народними республіками", або з особливим статусом ....
У Харкові комуністи і регіонали, ще до своєї омріяної перемоги вже намагаються утворити анклав: "Во время сессии городского совета 10 июля была предложена идея Харьковского специального региона, и эта идея была поддержана. А мэр Харькова Геннадий Кернес вообще предложил создать рабочую комиссию по особому статусу региона". Чи "статуси", чи "республіки" - то вже не буде мати значення. Головне - не підконтрольні Києву, який завадити цьому процесу не зможе: силовики принижені і втомлені від бардака і "реформ", і в черговий раз зрадять, а народ не стане на захист центральної влади, яку люто ненавидить. Захід висловить занепокоєння.
Почнеться форсоване виконання Мінських угод і в першу чергу щодо узаконення "особливого статусу" Лугандону, повзуча здача територій і капітуляція згідно "мирного плану" президента .
Американці заберуть свої "Хамери": не пропадати ж добру. Тут доречне пригадати натяк Дж. Керрі про таємні домовленості між Порошенко і Путіним, а також Лукашенка про подібну поведінку українських владоможців; Протистоятимуть ліквідації держави справжні патріоти, добровольці, які врятували Україну у перші дні навали московських військ у Донбасі і по цей час гинуть в окопах, волонтери.
Може буде ще героїчний "Третій зимовий пожід", "Другий Базар", але, то вже буде агонія. Бо вождями нації у кабінетах проср ... програна головна битва - битва за ВЛАДУ!
Чому ми прийшли до такого стану? Тому, що немає потужної Української сили.
Пару років тому на спільному з"їзді Народного Руху України (Голова В.Куйбіда) і УНП (Ю.Костенко) було прийнято рішення про об"єднання. Керівники УРП І КУН запевнили, що їхні партії теж віллються в єдину партію. Процес "братання" розпочався і ... закінчився.
Керівництво УНП перехотіло. Не зважаючи на рішення об"єднаного з"їзду! УРП і КУН скромно мовчать по цей день... Державники!
Таке "кіно" вже не вперше. У 90-ті УРП і ДемПУ вирішили на своїх з"їздах об"єднатися. Але, Голова ДемПУ В.Яворівський перешкодив об"єднанню. Потім і ДемПУ "гавкнула", зате Володимир Олександрович всі ці роки "на патріотичному коні". Сьогодні зірвано об"єднання УПЦ КП з УАПЦ. Працює п"ята колона!
Та все ж, творити Українську силу треба! Що робити?
1. Усвідомити реальну небезпеку краху Держави.
2. Лідерам партій всіх кольорів і відтінків, які стоять на державницьких позиціях, авторитетам-активістам, громадським і державним діячам негайно зібратися і не розходитися, поки не буде прийняте Рішення про Єдиний Фронт на місцевих виборах (поки не піде з труби "білий дим").
Ініціатором і мотором прошу бути Василя Куйбіду, Народний Рух України. Треба міняти схему виборчого процесу: сьогоднішня - завідомо програшна. І негайно! Час ще є.
До розстрілу - вже "п"ять хвилин" ... Погано буде всім. Чи не всім ....? P.S. Колись, у своїй статті "Эх, был бы жив Кушнарев!" я "накасандрів" сьогоднішні події. Дуже не хочу, ще раз.
Олександр Денисенко Голова Харківської міської організації Народного Руху України.

фото

vik — Fri, 25 Jan 2013 13:29:32 GMT

Sasha

Оффлайн

Зарегистрирован: 12.05.2006
Сообщения: 1410

[/url]Добавлено: Mon Jul 16, 2012 20:46:08 Заголовок сообщения: [url=http://forum.violity.kiev.ua/posting....629865] Вот, еще Василий.

4 Національний художній фронт

vik — Sun, 21 Oct 2012 21:52:48 GMT

4 Національний художній фронт
Почалася нова музейна війна. Цього разу довкола Національного художнього музею України. Не можуть без скандалу призначити нового директора. Ситуація трагкомічна, як усе, до чого дотикається отой дивнуватий чоловік, який чомусь очолив Мінкульт. Всі свої проблеми він створив сам! Іншим теж...
Третій рік триває партизанська війна у Нацзаповіднику "Переяслав". Колектив бореться з недолугим директором. Перемогою підпілля, звільненням директора і перепідпорядкуванням скансену під Мінкульт, завершилася битва у Пирогові. Шоу з керівництвом Лаври, кажуть, зацікавило Голівуд. Колотить Софію Київську.
Але, головним ньюсмейкером найближчих тижнів стане саме НХМУ!
Ніхто так і не зрозумів, за що брутально звільнили заслуженого і поважного директора А.Мельника? Нині всі визнають, що Художнй - кращий і головний музей країни. Став він таким саме за Мельника! І бойовий колектив сформований екс-директором! То чому його так принизливо викинули з роботи? Чи не варто припинити всі інтриги та скандали, поновивши людину? Чи нинішній Міністр не здатен визнавати власні помилки? У цьому випадку, громадськість би зрозуміла та підтримала!
Подумайте, пане Міністре!
Ритуальна розмова з пусткою...
Можливо, конфлікт розпочався тоді, коли хтось старанно злив у пресу скандальну історію з підміною і зникненням кількох картин НХМУ в кабінетах Кабміну? Таких ляпасів чиновники не прощають. Ні керівнику, ні хранителю фондів...
Директора зняли, а на його місце раптово призначили дрібну галеристку, що перепродує картини, і одночасно є дружиною чиновника-комерсанта з олігархічним капіталом непевного походження. Ні профільної освіти, ні досвіду роботи у гламурної баришні не виявилося. Більше того, за розповідями штатних працівників музею, вона ВЗАГАЛІ не розуміє, чим є музей, які його функції, нюанси діяльності... Та і характер у випадкової в.о. виявився не кращим.
Подейкують, що нинішній керманич культури вирішив заробити на посадах директорів найбільших музеїв. Колишня модель "Плейбою", яка чудесно перетворилася на заступника директора самої Лаври, публічно озвучила ціну - 50 тисяч доларів! Музейники припускають, що посада в НХМУ могла "потягти" від 200 до 500 тисяч... Зрозуміло - це нічим не підтвердженні чутки, але, як можна пояснити поведінку міністра і баришні в.о. у цьому сценарії? Мотив один - гроші. І великі. Оціночне судження, яке легко можуть підтвердити чи спростувати фігуранти. Нічого іншого на думку не спадає. Логіка відсутня!
Далі пішла класика жанру.
Знервований колектив музею повстає проти гламурного в.о. Протест вихлюпнувся у пресу, яка стрімко перетворила його на топ-новину.
Автор цих рядків, пройшов добрий десяток подібних конфліктів у музеях. Були суди, розборки, менти, бандити, податківці, прокурори, мітинги... Але, я ніколи не бачив такого стрімкого запрограмованого початку скандалу! Миттєво! За помахом чарівної режисерської палички. Почалася ГОСТРА стадія.
Перед тим Мінкульт оголосив конкурс на заміщення вакантної посади. Виникло кілька кандидатур. У фінал, з однаковими балами, вийшла гламурна в.о. та хранительниця, чию роль в урядовому скандалі забути важко.
Дві абсолютно непрохідні кандидатури!
Одна через несприйняття колективу, що викличе затяжну партизанську війну і медіаскандали. Інша - має категоричне відторгнення легіону чиновників виконавчої гілки влади через зниклі в Кабмні картини.
Для такого великого і складного організму яким є музей такого рівня, обидві кандидатури є бідою. Великою бідою!
Тому, якщо жінкам музей дійсно болить, варто зважитися на мужній крок - зняти свої кандидатури і взагалі піти з НХМУ! З Галеристкою все зрозуміло - першокурсниці кулька Поплавського треба писати конспекти і продавати живопис. А Хранительниці чекати чогось крім комплексної ревізії, купи перевірок і неминучої розправи, що може навіть перетворитися на кримінальну справу, нічого. Як це не сумно, треба йти... У власних інтересах...
Виникло кілька компромісних фігур колишніх і нинішніх заступниць директора. Є цікаві варіанти. Як обрати кращу? Головне - хто то буде робити? Доблесний Міністр напакостив, злякався і самоусунувся. Конкурсна комісія забуксувала і розпустилася. Аморфна Музейна рада, якій доручили зробити вибір, не має ні повноважень, ні розуміння складних процесів у закладі. Скоріш за все, теж ні до чого не прийдуть. Тоді виникне несподіваний варяг, знятий десь з вуйків далеких полонин чи начальник макіївської самодіяльності при шахтарському клюбі... Як зробили у Лаврі. Читайте пресу!
Найдієвіший хід у цій ситуації - консолідація довкола фігури А.Мельника! Це кращий компроміс і зрозумілий вихід. Все моментально заспокоїться!
Модернові реформи при цій владі НЕМОЖЛИВІ! Тут аби вціліти...
Треба перечекати. Що для музея, як оберега вічності - звична справа!
Було б добре, аби це зрозуміли і члени Музейної ради, серед яких чимало директорів музеїв.
Завтра подібне станеться з Вами! Потім починаються нічні дзвінки редактору "Музеїв України", сльози-стони, партизани-підпільники, заяви-компромати... Мені це особисто вже набридло!
А.Мельника, як вважає більшість експертів, звільнили несправедливо і незаконно! То давайте відновимо ту справедливість! Повернемо авторитетного музеєтворця до улюбленної справи! Невже це так важко? Чи знову замінимо реальну справу потоком пустих слів?
Але, потрібне слово колективу. І консолідація більшості Музейної ради. Це і буде справжня громадянська позиція по суті патріотичний акт.
Чи вистачить сили?
Ну, і порада колективу НХМУ. Терміново зробіть Незалежну профспіку музею. Сконтактуйтеся з підпільниками Переяслава, Пирогова, Софії, Лаври, радьтеся, координуйтеся. Дружіть з журналістами. Тримайте порох сухим.
І Україна переможе!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", конфліктолог, член музейного штабу підпільного і партизанського руху

ціни...

vik — Mon, 17 Sep 2012 21:18:19 GMT

рекламні розцінки на розміщенням новин у стрічках на сайтах

Укр новини - 2200 грн за новину в стрічці
УНН - 1800
Ліга -1800
Обоз -1600
Сегоня - 4000
ТСН - 2100
Подробности - 1200
Газ по-укр - 1200
Главред - 1200
Дз тижня - 3500
Цензор - 1400
Фраза -1000
Багнет -700
Комментарии - 1200
Версии - 800

ПОЛЬСЬКІ ЖОВНІРИ В ЗАПОРІЗЬКОМУ ТАБОРІ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

vik — Tue, 25 Oct 2011 23:17:29 GMT

ПОЛЬСЬКІ ЖОВНІРИ В ЗАПОРІЗЬКОМУ ТАБОРІ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Наприкінці 30-х років минулого століття світ жив очікуванням смертельного двобою між нацистською Німеччиною і комуністичним СРСР. Але трапилося несподіване: 23 серпня 1939 року антагоністичні режими порозумілися і підписали 10-річний пакт про ненапад. І лише вкрай обмежене коло осіб знало, що той пакт доповнено таємним додатковим протоколом про поділ Європи на німецьку і радянську сфери впливу, межу між якими встановлено по лінії річок Нарева, Вісли і Сану.
А це означало, що могутні сусіди винесли Польщі смертельний вирок і тій державі залишилося існувати лічені дні. 1 вересня нападом Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Відповідно до таємного протоколу, СРСР зобов`язався це зробити одночасно з Німеччиною, але обіцянку виконувати не поспішав. І лише після того, коли уряд Польщі покинув країну, Червона армія 17 вересня 1939 року о 5 годині 40 хвилин вступила як на територію ворожої нам держави, так і в Другу світову війну на боці гітлерівської Німеччини. Розуміючи всю складність становища, в якому опинилася польська армія, її верховне командування, керуючись турботою про збереження людських життів, наказало своїм військам не чинити збройного опору німецькому союзнику і виконувати всі його вимоги. За радянськими офіційними даними Червоній армії тоді дісталися такі бойові трофеї: понад 900 гармат, більше 10 тисяч кулеметів і трьохсот тисяч гвинтівок, понад 150 мільйонів патронів, близько одного мільйона артилерійських снарядів, майже 300 бойових літаків та інше військове майно. Про кількість військовополонених жовнірів радянська пропаганда промовчала, хоча німці ніякої таємниці з цього не робили. За домовленістю між союзниками більшість полонених були відпущені до своїх домівок, але певну їх кількість СРСР вирішив утримувати в таборах протягом невизначеного терміну. Між тим союзники не гаяли часу і 29 вересня 1939 року підписали кілька нових документів. Сторони надзвичайно широко пропагували щойно укладений договір між Німеччиною і СРСР про дружбу і кордон, а також довірчий протокол, який надав право німецьким громадянам і особам німецького походження безперешкодного переїзду до Німеччини. Про два інші документи міжнародні розбійники нічого не повідомляли. За одним з них вони зобов`язалися не допускати ніякої польської агітації на окупованих ними територіях. Ще один документ теж був таємним, згідно з яким Литва передавалася в сферу інтересів СРСР. І хоча Запоріжжя, здавалося б, знаходиться далеко від місця тих подій, але і воно виявилося не стороннім спостерігачем – майже 7 місяців в ньому був розташований табір польських військовополонених, яких привезли сюди 27 жовтня 1939 року. Запорізький табір нараховував 1604 полонених, які повинні були працювати на комбінаті «Запоріжсталь» слюсарями, електрослюсарями тощо і мали для цього хоча б якісь початкові навички заводської спеціальності. А насправді багатьох із них потрібно було ще навчати перед тим, як довірити їм якусь самостійну роботу на комбінаті. Керівництво Запорізького НКВС вибрало для табору дуже зручне місце – в групі бараків, в яких мешкали будівельники металургійних заводів на Дев`ятому селищі. Незважаючи на сподівання московських чиновників на піднесення нашої промисловисті за допомогою праці полонених, дійсність показала, що ті сподівання виявилися марними. Гнітюче враження на полонених справила доповідь Молотова на сесії Верховної Ради СРСР, з якою він виступив 31 жовтня, всього через чотири дні після прибуття полонених до Запоріжжя, і в якій він сказав: «О восстановлении… Польши, как каждому понятно, не может быть и речи». Звісно, що патріотично налаштованим полоненим, таке висловлювання людини №2 із сталінського Політбюро дуже не сподобалося. А трьома абзацами вище Молотов виголосив ключову фразу: «Правящие круги Польши немало кичились «прочностью» своего государства и «мощью» своей армии. Однако оказалось достаточным короткого удара по Польше со стороны сперва германской армии, а затем -Красной армии, чтобы ничего не осталось от этого уродливого детища Версальского договора…». Ці слова поляки запам`ятали назавжди і процітували їх ще раз у Варшаві 1956 року тому ж таки Молотову. Після такого дзвінкого ляпаса Молотова в Польщі більше не приймали. Та повернімося до осені 1939 року. Вже тоді стало зрозуміло, що полонені поляки не мали відповідних кваліфікацій для роботи на сучасному підприємстві та й вони не горіли бажанням до роботи ставитися « з вогником». А 25 грудня велика група полонених раптом відмовилася виходити на роботу. Табірна адміністрація почала негайне розслідування інциденту. На допомогу табірному уповноваженому НКВС Кацу прибули слідчі УНКВС Лавриков і Панасенко, які викликали на допит полонених Беднарчика, Квятковського, Хабалова, Ковальського, Чекалішина та Лібера. За свідченнями цих та інших людей слідчі дійшли висновку: ініціаторами страйку на релігійному грунті в день католицького Риздва є четверо мешканців п`ятої кімнати з табірного корпусу №8 – поляки Франтішек Лібуда, Юліан Яросевич, Еугенуш Брель та українець Петро Ковалик. І хоча всім було зрозуміло, що Ковалик до акції на католицьке Різдво не може бути причетним, оскільки є греко-католиком, а та церква Різдво відзначає лише 7 січня, але «органи» мали серйозні підстави для репресії останнього. За даними адміністрації Ковалик часто заявляв, що з розгромом Польщі війна ще не скінчилася. Він засуджує СРСР за війну проти Фінляндії. А далі він начебто сказав: «Це їм не Польщу обманювати. Фінський народ добре знає політику більшовиків і не захоче бути в їхньому ярмі». Все це стало підставою для його звинувачення в активній антирадянській контрреволюційній агітації серед полонених. 31 грудня 1939 року четверо «організаторів» страйку були заарештовані і перевезені в Запорізьку в`язницю. А далі почалися не зовсім зрозумілі, точніше, вкрай незрозумілі дії чекістської Феміди. Річ у тім, що в Державному архіві Запорізької області карні справи є лише на двох з чотирьох арештованих – Бреля Еугенуша Болеславовича і Ковалика Петра Михайловича, а імена двох інших полонених навіть не згадуються, так ніби ті люди взагалі не існували. 13 січня 1940 року розслідування завершилося, і табірна адміністрація збиралася віддати винних до суду військового трибуналу. Але несподівано у справу втрутилася військова прокуратура і розпорядилася, аби справа була розглянута в індивідальному порядку і в закритому режимі без участі сторін звинувачення і захисту. Зрозуміло, що на це було витрачено певний час і завжди знаходилася поважна причина для відтягування засідання трибуналу. А тут ще й з табору втекло троє полонених. Після тривалих пошуків одного з них впіймали, а двох інших зловити не вдалося. Оскільки Петро Ковалик не мав потреби в перекладачеві, то його справа до засідання трибуналу потрапила першою. За переконанням підсудного члени трибуналу до справи поставилися упереджено і засудили його до чотирьох років позбавлення волі, з чим він не погодився і зажадав нового розгляду справи з викликом додаткових свідків. Та трибуналу не вдалося розглянути це питання ще раз через неможливість появи в суді очікуваних свідків: 23 травня 1940 року Запорізький табір польських військовополонених був ліквідований, а всі його мешканці опинилися в Північному залізничному таборі НКВС в м. Котлас Архангельської області. Так уряд СРСР визнав невдалим свій експеримент у використанні некваліфікованої праці полонених в гірничо-металургійному комплексі країни. …Нам ще необхідно розповісти про подальшу долю двох жовнірів, кинутих у Запорізьку в`язницю. Залишається таємницею, чи були серед полонених такі особи, як Франтішек Лібуда і Юліан Яросевич, чи то були фантоми, здатні до появи десь інде під іншими іменами? А Еугенуш Брель, який народився поблизу Варшави, та Петро Ковалик, родом зі Львівської області, кожен від нашої Феміди отримав максимум можливого покарання. 43-річний Петро Ковалик 18 червня 1941 року позасудовим органом, так званою Особливою нарадою при НКВС СРСР, засуджений (мабуть, за скарги на військовий трибунал) до 5 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і 9 серпня 1941 року доправлений в «Північуралтабір» НКВС СРСР. Звільнений від покарання за постановою КРО НКВС Башкирської АРСР 31 березня 1942 року. Реабілітований згідно зі ст.1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи з відновлення справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і на початку 50-х років». Після виходу цього Указу «компетентні» органи намагалися знайти сліди Петра Ковалика або його родичів у Василівському районі нашої області. Для того були якісь підстави?.. Той пошук результатів не дав ніяких. Того ж дня, що і Ковалик, 18 червня 1941 року, Еугенуш Брель отримав від тієї ж Особливої наради НКВС СРСР 8 років ув`язнення за антирадянську агітацію та за те, що запорізькі чекісти зробили його ще й «агентом польської розвідки». Потрапивши в полон ранком 17 вересня, він таким чином «виконав» завдання, отримане напередодні! Ось тільки від кого він отримав це завдання? Від польської розвідки, якої тоді не існувало? З «Північуралтабору» Еугенуш Брель вийшов на волю 2 лютого 1942 року на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про реабілітацію польських громадян» від 12 серпня 1941 року. Завдяки цьому документу з тюрем, таборів і місць заслання було звільнено 391 тисяча поляків, яких СРСР знову став вважати громадянами сусідньої держави. Ось скільки встиг пересаджати людей наш НКВС на виконання таємного німецько-радянського протоколу про недопущення польської агітації від 29 вересня 1939 року! Поновлення дипломатичних стосунків з польським еміграційним урядом в Лондоні привело до взаємного рішення про початок формування в СРСР частин польської армії.То ж не виключена можливість, що в тій армії під командуванням генерала Андерса знайшли свої місця як Еугенуш Брель, так і Петро Ковалик. Цілком вірогідно, що вони разом з англійськими солдатами воювали проти нашого спільного ворога, хоча в СРСР армію генерала Андерса офіційно вважали ворожою нам силою, в наші громадяни, які волею випадку стали її солдатами, вважалися зрадниками Батьківщини і за це отримували тюремне ув`язнення. Більше того, карну відповідальність несли також і дружини солдатів армії Андерса.

МИХАЙЛО ЛИТОВЧЕНКО, м.ЗАПОРІЖЖЯ.

Український танк вже брав Москву!

vik — Tue, 25 Oct 2011 18:39:33 GMT

Український танк вже брав Москву!
З гумором у керівників Музею радянської окупації все добре! Коли оглядали експозицію, директор музею Роман Круцик, хитро посміхнувся і показав унікальну світлину 1991 року. Москва. Путч. Вулицею російської столиці поважно їде бойовий танк з великим синьо-жовтим прапором незалежної України! І москвичі радо вітають українських танкістів!
Це не фотомонтаж, які так полюбляють українські патріоти! Світлина документальна.
На жаль, ніяких подробиць більше нема...
Можна допустити, що скоріш за все, екіпаж танку складався з українських хлопців. Можливо, хтось з діаспорних українців вийшов з прапором... Зговорилися і прикріпили його до башти...
Можливо, знайдуться учасники тих подій, очевидці, фотограф?
Вражає, як за двадцять років змінилася Москва!
Колись спокійне, демократичне місто, що доброзичливо ставилося як до українців, так і представників інших націй, перетворилося в озлоблений на весь світ, тоталітарний центр із зомбованим хазарським телебаченням населенням, під керівництвом двох дрібних ставлеників хазарської ж олігархії!
В Росії вже якось незручно визнавати що ти росіянин! Влада зовсім у інших. Наших братів просто перетворюють на білих рабів, як планував ще Троцький! Таке враження, що народ змирився...
А з тих вже далеких демократичних часів залишилися лише такі фотографії, сенс яких потрібно досить довго пояснювати тінейджерам...
Світ стрімко змінився. Треба не допустити, щоб і українці не стали рабами на не своїй землі...
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"